Патент на винахід, що містить програмне забезпечення, і авторське право на програму — це різні поняття, а в дечому навіть протилежні.
Право інтелектуальної власності охоплює і патенти, і авторське право. Воно захищає можливість автора контролювати частину результату своєї праці.
Ви можете бути власником авторських прав на програму та/або власником патенту — як водночас, так і окремо, бо патент і авторське право не є ні тотожними, ні взаємовиключними.
За загальним правилом авторське право захищає конкретне втілення певної ідеї (скажімо, алгоритму, записаного у вигляді коду), але не поширюється далі — на конкретне технічне рішення, що лежить в основі програмного забезпечення.
Наприклад, власне програму чи її складову як код буде захищено, але інноваційне рішення, сам алгоритм — ні.
Патент починає діяти з моменту державної реєстрації та обмежується державою реєстрації. Авторське право виникає автоматично з моменту втілення ідеї у більш-менш фіксованій формі. Автоматично, тобто не потребує державної реєстрації. Захист авторського права можливий у будь-якій країні Бернської угоди. Україна, як і більшість держав світу, є її учасницею.
Однак спроба включити ПЗ до складу винаходу не завжди потрібна чи навіть корисна. Інколи захистити програмне забезпечення, що використовується лише всередині компанії і було розроблене самостійно задля збереження режиму конфіденційності, можна як комерційну таємницю.
Для випадків, коли немає бажання передавати розробки широкому загалу, альтернативним шляхом захисту є угода про нерозголошення конфіденційної таємниці (NDA).
В Україні видача патентів на комп’ютерні програми не використовується, оскільки Цивільний кодекс передбачає охорону комп’ютерних програм як літературних творів, а про патентоздатність ПЗ у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» нічого не вказано. Тож переважно захищаються саме авторські права на ПЗ.
З певними обмеженнями та уточненнями перерахуємо об’єкти, які можливо захистити як свою власність:
· програма загалом як єдиний комплекс/продукт;
· окремі елементи програми: виражені власне командами або рядками коду без очевидного виконуваного ефекту (класична англійська справа IBCOS Computers Ltd v Barclays Mercantile Highland Finance Ltd, де суддя визнав рядки data division у COBOL-програмі частиною, захищеною копірайтом; іншим прикладом є апаратний ключ (донгл) у справі Autodesk Inc v Dyason: копіювання таблиці кодів з програми донгла було визнано порушенням авторських прав);
· специфікації;
· схеми (зокрема, блок-схеми);
· діаграми;
· макети меню та інтерфейсу користувача (це працює не у всіх країнах. Наприклад, у США є судова практика, яка визначає інтерфейс користувача методом роботи, що виводить ці об’єкти з-під парасольки авторського права, як-от у Lotus Development Corp v Borland International Inc);
· командні рядки;
· зображення на дисплеях екранів;
· бази даних;
· протоколи (але досі не всюди чітко визначено, чим вважати протокол — ідеєю, принципом чи захищеним втіленням ідеї);
· звіти тощо.
Мови програмування і функціонал, а також формат файлів з даними не підлягають захисту в межах авторського права. Принаймні у ЄС, що підтверджується рішенням у справі SAS Institute Inc. v. World Programming Ltd. (C-406/10).
Авторські права поділяються на майнові (tangible) та немайнові, інколи моральні (intangible, moral).
До майнових прав належать виключне право використання твору і заборони його використання іншими особами. Тобто тільки автор може дозволяти іншим особам використовувати твір, хоча і з певними обмеженнями. Наприклад, через добросовісне використання (fair use) або якщо програма була написана на замовлення чи у співавторстві:
· оприлюднювати програму;
· переробляти, адаптувати та вносити зміни;
· приєднувати програму чи її елемент до іншої програми;
· поширювати (через продаж, здавання у найм або прокат, передплату тощо);
· імпортувати примірники тощо.
Немайнові права охоплюють право бути вказаним як автор програми (хоча залишитися анонімом — теж ваше право), бути згаданим під своїм псевдонімом замість справжнього імені, право заперечувати проти зміни твору, яка порушуватиме його цілісність, перекручуватиме, спотворюватиме чи іншим чином може негативно вплинути на честь і репутацію автора тощо. Залежно від країни, де потрібен захист, обсяг немайнових прав автора може змінюватися.
Авторське право виникає автоматично через створення самого твору. Будь-яка реєстрація, роздруківка коду чи передання у депозиторій є лише похідними від факту авторства і зазвичай не є обов’язковою умовою.
Авторські права не прив’язані до моменту викладення комп’ютерної програми на папері. У ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вказано, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Цю думку підтримує і судова практика: у постанові пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 року № 5 у п. 17 зазначено, що охорона застосовується до комп’ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження, а у п. 18 — що твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням суті твору. Створений, а отже, захищений.
Кому належать права на код
Зазвичай правовласника програми цікавлять права, що пов’язані з продуктом: право копіювати об’єкт, адаптувати, створювати похідні твори та поширювати їх. За винятком ситуацій, коли мають на меті виправити помилки, зробити бекап-копію для використання в межах ліцензії та вивчити функціонування через спостереження і тестування, переважно без доступу до зворотної розробки, для якої потрібно виконати специфічні умови. Цікаво, що звичайною законодавчою практикою є обмеження права робити кілька копій програмного забезпечення для особистого використання, у той час як це дозволено щодо копій книг чи картин.
Майнові права на твір можна передати кількома способами:
1. Договір про надання послуг або трудовий контракт. Найімовірніше, розробник стикнеться саме з цією формою передачі прав інтелектуальної власності: у процесі виконання роботи чи надання послуг всі програми чи їх елементи, що захищені авторським правом, будуть передаватися роботодавцю чи замовнику, а сам працівник чи виконавець отримуватиме оплату за виконану роботу чи надані послуги з урахуванням компенсації за передані об’єкти.
Немайнові права залишаються за автором, він не може бути позбавлений їх примусово чи передати ці права іншим особам.
Навіть якщо програмне забезпечення було розроблене на замовлення, автор-розробник все ще залишає за собою певний перелік немайнових прав. В Україні вищеперелічені немайнові права належать автору і не відчужуються, якщо тільки таке відчуження не передбачене законом.
|
Закон України «Про авторське право і суміжні права» |
Цивільний кодекс |
|
Службовий твір визначається як «твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем» (абз. 51 ст. 1 Закону). Окремого визначення об’єкта авторського договору немає, є лише згадка про умови його укладання (ч. 6 ст. 33 Закону). |
Службовий твір визначається як «об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору» (ст. 429 ЦК) і відділяється від «об’єкта, створеного за замовленням» (ст. 430 ЦК). |
|
Немайнові права належать виключно автору (ч. 1 ст. 16 Закону). |
Немайнові права належать працівникові. Однак окремі немайнові права можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює працівник (ч. 1 ст. 429 ЦК). |
|
Виключне майнове право на службовий твір (тобто такий, який був створений на підставі трудового договору) належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (тобто якщо створення програмного забезпечення не входило в обов’язки працівника, але стало побічним продуктом виконання завдань роботодавця) (ч. 2 ст. 16 Закону); первинним правовласником є не працівник, а його роботодавець. |
Майнові права на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові-автору та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно (якщо інше не встановлено договором) (ч. 2 ст. 429 ЦК). Первинний правовласник — працівник, роботодавець може бути похідним співвласником. |
|
Невідчужувані від творця. Ім’я автора ПЗ можна не вказувати тільки у тому випадку, якщо у договорі на послуги чи передання прав на об’єкт інтелектуальної власності зазначено, що автор бажає залишитись анонімом. |
Особисті немайнові права на програму, створену за замовленням (договір про надання послуг з розробки, наприклад) належать творцеві об’єкта. Однак в окремих випадках, передбачених законом, немайнові права можуть належати замовникові (ч. 1 ст. 430 ЦК). |
|
Передаються авторським договором (ст. 31 Закону і ч. 6 ст. 33 Закону). |
Майнові права на програму, створену за замовленням, належать розробнику і замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). |
Ліцензії потрібні програмістам з багатьох причин:
· обумовити умови використання та поширення його розробок;
· встановити модель монетизації або відмовитись від оплати на користь розвитку науки і техніки;
· проконтролювати долю своєї розробки і забезпечити її подальше поширення і покращення;
· залучити до прогресу найкращих фахівців, які готові докласти зусиль для поглиблення наявних знань і вдосконалення інструментів тощо.
Програмне забезпечення може поширюватися на умовах різних ліцензій. Наприклад, MIT, BSD, Apache, AFL, GPL, LGPL, MPL, Qt License, Artistic License, Creative Commons License, Sun Community Source License and Commercial Use Supplement, Microsoft Shared Source Initiative тощо. Деякі з них є небезпечними для недосвідчених розробників, які бажають потім продавати ліцензії на свої програми. Для прикладу необережно додана підпрограма на умовах GNU GPL. Тому перш ніж використовувати програмне забезпечення, що поширюється на умовах GPL, варто уточнити, чи всі інші ліцензії у структурі інтелектуальної власності компанії поєднувані (compatible) одна з одною.
Звичайними елементами вільної чи відкритої ліцензії є такі:
· повідомлення про авторське право (copyright notice);
· предмет ліцензії (license grant);
· умови ліцензії (license conditions);
· відмова від гарантій (warranty disclaimer)
· положення про обмеження відповідальності (limitation of liability clause).
Також ліцензії можуть містити інші пункти: визначення термінів, умови одержання, взаємні зобов’язання (наприклад, copyleft) тощо.
Зокрема, в Україні стає на заваді пряме тлумачення судом припису ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» про обов’язкову письмову форму ліцензії та небажання визнавати стандартну копію умов договором приєднання або договором, укладеним в електронній формі. А також відсутність оплати за таким договором (що є істотною, а отже, обов’язковою частиною ліцензії відповідно до ст. 33(2) Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Інколи може бути корисним вкладати до власне ліцензії декларативний документ. Він не підміняє умови ліцензії, але повідомляє наступного користувача про основний зміст та особливості національного законодавства під час використання «вільного» ПЗ.
Права на код та власні проєкти, робота над якими велася на корпоративному комп’ютері
За замовчуванням, програмне забезпечення, що було розроблене працевлаштованим за трудовим договором фахівцем на замовлення роботодавця, залишається власністю роботодавця.
Питання прав на код, що був розроблений під час роботи, але без відповідного замовлення роботодавця/замовника, або у вільний від роботи час, зазвичай додатково регулюється трудовим договором.
Зокрема, у випадку судового процесу з власником техніки суд може відмовити визнати авторство підрядника без зареєстрованого свідоцтва про авторське право на комп’ютерну програму або аналогічного доказу (ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2015 р., справа № 756/960/15-ц).
Окрім того, з проблемою відсутності доказів може стикнутися група розробників, що бажає змусити роботодавця згадати їхні імена у файлах про авторів і правовласника програми. І наявність об’єктного модуля не допоможе, навіть якщо він залишиться у вас (рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31.10.2011 р., справа № 2-6118/11).
Якщо коротко:
1. Авторське право відокремлене від патенту. В Україні програмне забезпечення захищається як літературний твір, права на програму виникають автоматично і не потребують реєстрації.
2. Автор програмного забезпечення може захистити лише свій власний творчий внесок.
3. Переважно автор передає тільки майнові права, які дозволяють правовласнику отримувати певний прибуток з продажу чи використання ПЗ. Моральні права — бути згаданим як автор, здебільшого невіддільні від особи автора. Водночас у законодавстві є винятки, за яких роялті платити необов’язково. Наприклад, під час використання ПЗ для освітніх потреб.
4. При розробці варто уважно читати умови ліцензій, якщо запозичується опенсорс-ПЗ. Цілком імовірно, що вони можуть бути непоєднуваними з вашими цілями та умовами договору, за яким ви створюєте нове ПЗ.
5. Пет-проєкти краще робити у вільний час і на особистій техніці :)